Нормотворчість

Пропонуємо для ознайомлення відповіді ДПС України на запити і пропозиції ТВ АППУ в Одеській області, надані у ІІ і ІІІ кварталах 2011 року.

Екологічний податок за побутове сміття і побутові відходи, що вивозяться.

    • Питання ТВ «АППУ»: Чи повинні суб’єкти господарювання сплачувати екологічний податок за побутове сміття і побутові відходи, що вивозяться комунальними та іншими спеціалізованими підприємствами згідно укладених господарських договорів, з території суб’єктів господарювання. Побутове сміття і побутові відходи збираються в контейнерах, що належать комунальним та іншим спеціалізованим підприємствам. Зазначене питання викликане нечітким і неповним визначенням понять «відходи», «розміщення відходів», «об’єкт розміщення відходів» у ПКУ. Згідно пп..240.1.3 п.240.3 ст.240 екологічний податок сплачується за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах. А пп.14.1.223 п.14.1 дає таке визначення поняття розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Відповідь ДПС України: Відповідно до пункту 240.1 статті 240 Кодексу платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини (підпункт 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу).

При цьому, в умовах пункту 240.5 статті 240 Кодексу не є платниками екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах суб’єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об’єктах), та надають послуги у цій сфері.

Відповідно до підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Кодексу об’єктом та базою оподаткування податку є, зокрема, обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Суми податку, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів (пункт 249.6 статті 249 Кодексу).

Досліджуючи терміни, які наявні в підпункті 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу, зазначимо, що відповідно до статті 1 Закону України „Про відходи”: „відходи” – це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

При практичному застосуванні терміну „розміщення відходів” в умовах розділу VIIІ „Екологічний податок” Кодексу слід враховувати поняття „розміщення відходів - це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами” (підпункт 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

У зв’язку з цим, обов’язком платника податку є обчислення, нарахування та сплата до бюджету екологічного податку, а також складання податкової звітності у разі наявності фактичних обсягів розміщення відходів, відповідно зберігання (тимчасового розміщення до утилізації чи видалення) протягом звітного кварталу, крім розміщення обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів в умовах визначених підпунктом 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Кодексу.

Тобто, у суб’єктів господарювання є об’єктом та базою щоквартального оподаткування розміщені протягом звітного кварталу відходи (у тому числі небезпечні відходи, побутові відходи, інші відходи, які утворилися у процесі діяльності та підлягають утилізації чи видаленню), у тому числі, що тимчасово розміщуються (зберігаються), незалежно від терміну, до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб’єкту господарювання (комунальному або спеціалізованому підприємству тощо) в місця видалення відходів.

До розділу XVI ПКУ. Збір за спеціальне використання води. Пропозиція стосовно норм статтей 326, 327 та 328 ПКУ.

    • Питання ТВ «АППУ»: З 1 січня 2011 року Податковий кодекс значно розширив коло платників збору за спеціальне використання води за рахунок суб’єктів господарювання, які є вторинними водокористувачами. Але при цьому виникла проблема пов’язана з відсутністю у таких користувачів лімітів і відсутністю чіткого порядку отримання таких лімітів. А згідно пункту 327.3 статті 327 за відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води збір справляється за весь обсяг використаної води, як за понадлімітне використання, тобто у п’ятикратному розмірі (додатково плата за понадлімітне використання не включається до складу витрат платника податку на прибуток). Крім цього, згідно пункту 328.7 статті 328 платник зобов’язаний подати одночасно з податковою декларацією копію дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води. Таким чином, декларація із збору за спеціальне використання води обтяжується ще кількома документами. Пропонуємо переглянути статті 326, 327 та 328 розділу XVI «Збір за спеціальне використання води» з метою впорядкування отримання лімітів на воду у бік спрощення та відміни для вторинних водокористувачів, та облегчити подання податкової декларації із збору, відмінивши одночасне подання до цієї декларації інших документів.

Відповідь ДПС України: Відповідно до абзацу 7 п.4 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 452/2011, від 13 квітня 2011 року N 452/2011 Мінприроди України відповідно до покладених на нього завдань у сфері охорони та відтворення вод (поверхневі, підземні, морські), раціонального використання водних ресурсів забезпечує, зокрема, нормативно-правове регулювання з питань, правил, нормативів, норм з охорони та відтворення вод (поверхневі, підземні, морські), раціонального використання водних ресурсів; лімітів забору, використання води та лімітів скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти; надання документів дозвільного характеру у цій сфері.

Таким чином, з пропозицією щодо впорядкування отримання лімітів на використання водних ресурсів вторинними водокористувачами слід звернутись безпосередньо до Мінприроди України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики, зокрема, у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Обов’язкове додавання до декларації із збору за спеціальне використання води копію дозволу.

    • Пропозиція ТВ «АППУ»: Відмінити обов’язкове додавання до декларації із збору за спеціальне використання води копію дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води. Згідно пункту 328.7 статті 328 платник зобов’язаний подати одночасно з податковою декларацією копію дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води. Таким чином, декларація із збору за спеціальне використання води обтяжується ще кількома документами. Вважаємо, що дозвіл на спеціальне водокористування, договір на поставку води та статистичну звітність про використання води працівники податкової служби можуть перевірити під час проведення планової документальної перевірки платника податків, як це робиться з первинними бухгалтерськими та господарськими документами, наприклад, при перевірці податку на прибуток або податку на додану вартість. Пропонуємо з метою спростити подання податкової декларації із збору переглянути статтю 328 розділу XVI «Збір за спеціальне використання води», відмінивши одночасне подання до цієї декларації інших документів.

Відповідь ДПС України: Пропозиція щодо скасування подання одночасно з податковою декларацією копії дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води є недоцільною, оскільки внаслідок відсутності таких документів неможливо буде камерально перевірити ліміти, встановлені у дозволі на спеціальне водокористування (договорі на поставку води) для конкретного водокористувача - платника збору та зробити звірку в частині перевищення встановлених лімітів.

Єдине визначення терміну «декларація».

    • Пропозиція ТВ «АППУ»: У Податковому кодексі необхідно забезпечити єдине визначення терміну «декларація». Стаття 14 «Визначення понять» Податкового кодексу України (далі - ПКУ) не дає визначення, що є «декларація», «податкова звітність», «податковий розрахунок», «уточнюючий розрахунок». Поняття «податкової декларації, розрахунку» наведено у пункті 46.1 глави 2 розділу ІІ «Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання. Тому, не встановлення термінології таких понять, що використовуються у ПКУ, як «декларація», «податкова звітність», «податковий розрахунок», «уточнюючий розрахунок» призводять до різних суперечливих висновків для платників податків з питань їх правильного застосування у практиці оподаткування. Вважаємо, що норми законодавства повинні оперувати лише терміном «податкова декларація». Всі інші назви документів, за якими у платників податків виникають задекларовані податкові зобов’язання, не повинні застосовуватися, тобто мати назву інакшу ніж «податкова декларація». Якщо у податковому адмініструванні конкретного податку контролюючому органу необхідні додаткові документи, то вони повинні оформлюватися як додатки до декларації. Пропонуємо переглянути всі норми, насамперед, Податкового кодексу України та інших законів з питань оподаткування та уніфікувати будь-які назви форм звітності під єдиною назвою і поняттям – «податкова декларація».

Відповідь ДПС України: Глава 2 розділу ІІ „Адміністрування податків і зборів (обов’язкових платежів)” цілком і повністю присвячена особливостям порядку складання, подання та внесення змін податкової звітності, в тому числі в цьому розділі встановлено визначення поняття „податкова декларація, розрахунок”. На нашу думку, нормотворець досить детально виписав це питання, вирізнивши податкову декларації за метою її застосування (звітна, нова звітна, уточнююча).

Тому запровадження єдиного терміну „податкова декларація” обмежить платника податку у праві здійснювати, наприклад, виправлення помилок, у поданій ним раніше податковій звітності, шляхом подання нової звітної та/або уточнюючої деклараціях. Крім того, запропоноване унеможливить ідентифікацію органами ДПС податкових декларацій за напрямками їх застосування.

Щодо уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість.

    • Питання ТВ «АППУ»: Наказом ДПА України від 25.01.2011 р. № 41 затверджено форму та порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість. При заповненні декларації з податку на додану вартість та уточнюючих розрахунків у платників податків виникають непоодинокі питання, які потребують опрацювання та врегулювання. Згідно п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація - це документ, що подається платником податку контролюючому органу у строки, встановлені законом для нарахування податкового зобов’язання. Виходячи з цього, уточнюючий розрахунок можна віднести до податкової декларації. А в п.9 наказу ДПА України від 25.01.2011 р. № 41 до податкової звітності відносяться як декларації з податку на додану вартість, так і уточнюючі розрахунки. Тобто уточнюючі розрахунки розглядаються як окремі документи. З цього приводу виникає ряд питань:
        • на підставі яких законодавчих документів уточнюючий розрахунок, як додаток до декларації, відображається в обліку органом державної податкової служби як окремий документ;
        • строки сплати податкових зобов’язань за податковою декларацією згідно з п. 57.1 ст.57 ПКУ - протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем подання декларації. Відповідно до норм пп.«а» п.50.1 ст.50 ПКУ платники податку повинні надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф до подання уточнюючого розрахунку. З метою усунення різного тлумачення, пропонуємо уточнюючий розрахунок прирівняти до декларації зі строками сплати 10 календарних днів від дня подання. В уточнюючому розрахунку слід передбачити рядки по нарахуванню пені та розробити методику нарахування пені при самостійному уточнені показників.
    • Оскільки на законодавчому рівні чітко невизначені строки сплати податкових зобов’язань за уточнюючими розрахунками виникає питання в частині нарахування пені згідно пп.«а» п.п.129.1.1 та нарахування штрафів за несвоєчасну сплату.

Відповідь ДПС України: Пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинною на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 50.1 „а” пункту 50 Податкового кодексу України платники податку повинні надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф до подання уточнюючого розрахунку.

Таким чином, ДПС України вважає вносити такі зміни як прирівнення уточнюючого розрахунку до декларації зі строками сплати 10 календарних днів від дня подання недоцільним, оскільки це різні документи.

Що стосується строків сплати податкових зобов’язань за уточнюючими розрахунками, то у законодавстві чітко визначено, що платники податку повинні сплатити суму недоплати та штраф до подання уточнюючого розрахунку.

При самостійному виявленні платником податків заниження суми податкового зобов'язання пеня нараховується на суму заниження та за весь період заниження (з дня строку погашення податкового зобов’язання відповідно до пункту 57.1 статті 57 Кодексу по податковій декларації, по якій виявлено заниження податкових зобов'язань, та за весь період по день фактичної сплати (включно) суми заниженого податкового зобов'язання) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження.

Про внесення змін до форми декларації з податку на додану вартість.

    • Пропозиція ТВ «АППУ»: У пп.4 п.9 «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» (наказ ДПА України від 25.01.2011 р. № 41) зазначено, що значення гр.6 рядка 24 уточнюючого розрахунку зменшує значення рядка 24 декларації за звітний період, в якому надано такий уточнюючий розрахунок. Тому вважаємо за доцільне в рядку 24 декларації передбачити додатково пп.24.1 для відображення результатів як зменшення, так і збільшення залишка від’ємного значення.

Відповідь ДПС України: Пропозиція є недоцільною. Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом ДПА України 25.01.2011 р. № 41, передбачається подання уточнюючих розрахунків податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок, які містять достатню інформацію стосовно уточнюючих показників.

Про внесення змін до форми декларації з податку на додану вартість.

    • Пропозиція ТВ «АППУ»: Вважаємо, що пп.8.1.1 та пп.16.1.1 коригування обсягів по яких не нараховувався податок на додану вартість в декларації з податку на додану вартість необхідно вилучити, оскільки аналогічні показники дублюються в додатку 1 до декларації.

Відповідь ДПС України: Пропозиція не підтримується. Показники додатка 1 заповнюються в розрізі контрагентів та розрахунків коригування до податкових накладних.

Щодо встановлення форми річної податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб.

    • Пропозиція ТВ «АППУ»: Запропонувати Міністерству фінансів України негайно виконати вимоги пункту 179.9 ПКУ щодо встановлення форми річної податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб. На даний час не затверджена форма річної декларації з податку на доходи фізичних осіб, яку зобов’язані подавати фізичні особи, у передбачених розділом IV ПКУ випадках, та фізичні особи-підприємці (п.177.5) і особи, що провадять незалежну професійну діяльність (п.178.4). У зв’язку з цим нагадаємо, що під час дії Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2010 року так і не була затверджена нова форма декларації. Хоча згідно з пунктом 18.9 статті 18 Закону № 889-IV форма декларації визначається центральним податковим органом і узгоджується з комітетом Верховної Ради, відповідальним за податкову політику. Внаслідок невиконання вимог закону платники податків вимушені були використовувати форму декларації, яка була пристосована до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р. № 13-92.

Відповідь ДПС України: Статтею 67 Конституції України встановлено, що усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Згідно з пунктом 179.1 статті 179 КПУ платник податку на доходи фізичних осіб зобов’язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу або інших законів України.

Форма податкової декларації встановлюється Міністерством фінансів України з урахуванням вимог встановлених, пунктом 179.9 статті 179 Кодексу, зокрема, податкова декларація є уніфікованою та єдиною для всіх законодавчо встановлених випадків її подання.

Водночас, відповідно до пункту 46.6 статті 46 КПУ до визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

При цьому, вимоги Кодексу щодо декларування доходів за новою уніфікованою формою декларації, затвердженою Міністерством фінансів України, застосовуються до тих доходів, які отримані після набрання чинності Кодексу. Отже, вперше декларація згідно норм Кодексу за новою уніфікованою формою буде подаватися у 2012 році з відображенням у ній доходів, отриманих протягом 2011 року.

Одночасно повідомляємо, що Міністерством фінансів України розроблені форма податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкція щодо її заповнення. На даний час, проект узгоджується з зацікавленими міністерствами та відомствами.

Штрафні санкції для податкових агентів-підприємців за несвоєчасне подання податкового розрахунку.

    • Пропозиція ТВ «АППУ»: Зменшити штрафні санкції для податкових агентів – підприємців за неподання або несвоєчасне подання податкового розрахунку за ф. № 1 ДФ. Непропорційний розмір штрафів за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб та звітності з усіх інших податків та зборів, встановлених Податковим кодексом України. За п.119.2 ст.119 ПКУ розмір штрафу за неподання або несвоєчасне подання звітності про суми доходів платників податків і суми утриманого з них податку (форма №1ДФ) складає 510 гривень, а за п.120.1 ст.120 штраф за аналогічне порушення за податковою звітністю з інших податків та зборів – лише 170 гривень. Пропонуємо усунути таку розбіжність у розмірах штрафів за однакові порушення і встановити у п.119.2 ст.119 Податкового кодексу України розмір штрафу 170 гривень за кожне неподання або несвоєчасне подання.

Відповідь ДПС України: Відповідно ст.120 ПКУ передбачена відповідальність платників податків за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності, що сприяє підвищенню дисциплінарного рівня платників податку.

Податковий розрахунок податкового агента.

    • Пропозиція ТВ «АППУ»: Встановити, що податковий розрахунок податкового агента (форма №1-ДФ) є декларацією, але з умовою, як виключення, що зобов’язання за цією декларацією не узгоджуються.
    • Згідно пункту 51.1 статті 51 розділу II «Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» та пункту 176.2 статті 176 розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» податкові агенти зобов’язані у строки, встановлені для податкового кварталу, подавати податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби.
    • Визначення такого податкового розрахунку декларацією дозволить зменшити штрафні санкції за неподання, подання з порушенням встановлених строків з 510 гривень до 170 гривень як за всіма іншими податковими деклараціями (див. п.119.2 та п.120.1 ПКУ). Тобто податкові агенти з податку на доходи фізичних осіб не будуть дискриміновані у розмірі штрафних санкцій порівняно з платниками інших податків.

Доходи, що не підлягають оподаткуванню при їх виплаті податковим агентом.

    • Пропозиція ТВ «АППУ»: Виключити з «Довідника ознак доходів» для складання звіту за формою №1ДФ доходи, що не підлягають оподаткуванню при їх виплаті податковим агентом. Ретельний аналіз пункту 51.1 статті 51 та пункту 176.2 статті 176 ПКУ дає підстави стверджувати, що у податковому розрахунку повинні відображатися лише доходи з яких утримується податок. Тобто доходів, які не оподатковуються, або звільнені від оподаткування, у звітності з податку на доходи фізичних осіб не повинно бути.
    • Всупереч цьому ствердженню, у додатку «1. Довідник ознак доходів» до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1020, наведені як обов’язкові для відображення у звітності за формою №1ДФ доходи згідно статті 165 «Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу». Відображення у звітності доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, значно ускладнює складання такої звітності. Також нема ніякої доцільності в отриманні відомостей про всі неоподатковувані доходи фізичних осіб органами податкової служби. Податковий агент повинен звітувати лише про доходи з яких зобов’язаний утримати податок.

Відповідь ДПС України (на попередні два питання): Згідно із п. 46.1 ст. 46 ПКУ, податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Основною причиною необхідності податкової декларації (податкового розрахунку за ф.1 ДФ), що подається податковими агентами у розрізі всіх ознак доходів є забезпечення соціального захисту населення, надання громадянам можливості скористатись податковою знижкою за навчання, іпотеку, при здійсненні благодійних внесків, сплаті страхових внесків, при оплаті вартості державних послуг, пов’язаних з усиновленням дитини, проведенні штучного запліднення тощо.

Крім того, податковими органами надається інформація відділам соціального захисту щодо усіх отриманих доходів населення для призначення житло – комунальних субсидій, видаються довідки про отримані доходи громадянам для призначення пенсій (у разі ліквідації підприємств у випадках втрати архівів) та інших випадках.

Разом з тим, інформація відображена податковими агентами в податковій декларації (податковий розрахунок за ф.1 ДФ) у розрізі ознак доходів дає змогу проводить повний та детальний аналіз доходів платників податків, здійснювати аналіз резервів для забезпечення додаткових надходжень податку до бюджету.

Зокрема, використання зазначеної інформації при проведенні кампанії декларування, дозволяє визначити та притягнути до оподаткування платників, які отримали доходи, з яких при їх виплаті не утримується податок на доходи фізичних осіб ( при одержанні інвестиційного прибутку, отриманні дарунку (спадщини), отриманні доходів від надання майна в оренду).

Інформація з ф.1ДФ використовується податковими органами при формуванні планів – графіків перевірок, для визначення суб’єктів господарювання, які мінімізують заробітну сплату та сплату податку, мають заборгованість із виплати заробітної плати.

Оскільки інформація, яка наведена у податковій декларації (податковому розрахунку за ф.1 ДФ) містить відомості про фізичних осіб (зокрема, нарахування/ виплату будь-яких доходів) та є соціально значимою (використовується органами соціального захисту для соціальної підтримки населення) застосування штрафної санкції за неподання, подання з порушенням встановлених строків податкової декларації (податкового розрахунку за ф.1 ДФ) у розмірі 510 грн. є обґрунтованим.

Включення амортизації до витрат, пов’язаних з господарською діяльністю ФОП.

    • Питання ТВ «АППУ»: Чи можуть фізичні особи-підприємці (ФОП), що сплачують податок на доходи фізичних осіб відповідно до статті 177 ПКУ, включати до складу документально підтверджених витрат, пов’язаних з господарською діяльністю, суми амортизації? У Єдиній базі податкових знань міститься роз’яснення, що забороняє враховувати у витратах підприємців амортизаційні відрахування. Ми не згодні з таким висновком з цього питання, тим більше, що він не ґрунтується на нормах законодавства.
    • Вважаємо, що при вирішенні цього питання слід виходити з наступного. Згідно п.177.4 ст.174 ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом ІІІ «Податок на прибуток підприємств». До таких витрат відносяться, зокрема, амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів (п.138.8 ст.138 ПКУ), амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальногосподарського використання («в», «д» пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПКУ). Якщо майно (рухоме і нерухоме), що використовується в діяльності підприємця, придбано після державної реєстрації фізичної особи суб’єктом підприємницької діяльності, то його вартість належить до витрат (абзац другий п.177.4 ст.174 ПКУ). Документальним підтвердженням амортизаційних витрат будуть:
        • первинні документи на придбання необоротних активів (п.44.1 ст.44 ПКУ);
        • наказ про облікову політику підприємця, з визначенням методу нарахування амортизації з метою оподаткування (пп.145.1.9 п.145.1 ст.145 ПКУ);
        • розрахунок амортизації.

Відповідь ДПС України: Неможливо, тому що відповідно до п.177.4 ст.177 ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Склад витрат та порядок їх визначення зазначено у статті 138 Розділу ІІІ Кодексу, відповідно до якої до складу витрат включаються, зокрема, витрати на утримання основних засобів та амортизація (абз. «в» пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПКУ).

Вартість, яка амортизується, по кожному об’єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності Розділом ІІІ цього Кодексу.

Однак, п.2 ст.3 Закону України від 16.07.99 №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами та доповненнями (далі – Закон №996) передбачено, що бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Згідно із ст.2 Закону №996 дія Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на суб’єктів підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, та що ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку встановленому законодавством про спрощену оподаткування обліку і звітності.

Ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування законодавством не передбачено.